Статтею 46 Конституції України визначено,  що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (закон від 14.01.1998  16/98-ВР), Закону України від 23.09.1999 № 1105 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (в редакції від 28.12.2014 № 77-VIII) та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

Цими законодавчими актами визначено види загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких, зокрема, належить страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (ст.ст. 4, 25 Закону № 16/98-ВР, ст. ст. 1, 18, 20 Закону № 1105).

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 квітня 2016 р. N 288

Київ

Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити, що:

1) з 1 травня 2016 р. у штатному розписі посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери встановлюються в таких розмірах:

Право працівника на роботу за сумісництвом, тобто право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях передбачено статтею 21 Кодексу законів про працю України.

Питання щодо роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 р. за № 76.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Громадяни мають право на соціальний захист у випадках, передбачених законом. Соціальні виплати та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (статті 3,  46 Конституції України).

Конституція України гарантує правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (стаття 24 Конституції України).

Законодавством України передбачені пільги та різні гарантії для одиноких матерів.

Поняття «одинока мати» визначається чинним законодавством України по різному, і застосовується в залежності від того, на які правовідносини воно поширюється.

Влаштовуючись на роботу, чи не кожен поважаючий себе фахівець поцікавиться у потенційного керівника не лише умовами праці, розміром заробітної платні та гарантіями щодо соцпакету, а й преміюванням на підприємстві. Адже часто невисоку зарплату в організаціях компенсують саме премії. Хто ж може розраховувати на додаткові виплати, як і за яких умов їх нараховують, як правильно організувати систему преміювання – часто цікавляться не лише працівники, а самі роботодавці.

Насправді ж, окрім Кодексу законів про працю України, спеціальним законом, що регулює принципи оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а також з окремими громадянами, є Закон про оплату праці. У ст. 2 цього Закону визначено структуру заробітної платні, що складається з трьох частин:
1. Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки).
 

Працівник звільнений з роботи у день звільнення не отримав трудову книжку і не повідомляє про своє місцезнаходження. Чи можна в такому випадку надіслати трудову книжку з рекомендованим повідомленням про вручення зазначеного документу?

Відповідно до абзацу другого пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. N 58 , пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Згідно з статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється на рівні прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» прожитковий мінімум для зазначеної категорії осіб становить:

– з 1 січня 2016 року – 1074 грн. (з 1 січня мінімальний розмір пенсії за віком не змінюється, оскільки цей розмір був встановлений ще з 1 вересня 2015 року);

– з 1 травня 2016 року – 1130 грн. (підвищується на 5,2 %);

– з 1 грудня 2016 року – 1208 грн. (підвищується на 6,9 %).

У зв’язку з цим з 1 травня і з 1 грудня 2016 року буде підвищено мінімальний розмір пенсії (крім працюючих пенсіонерів), обчислений відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (а також і підвищення до пенсій за понаднормовий стаж). 

Постанова ради районної організації профспілки

Про  роботу президії ради  районної

організації профспілки   в 2015 році

    Заслухавши та обговоривши звіт “Про роботу президії ради районної організації профспілки в 2015 році” районна рада відмічає, що в звітному періоді діяльність президії районної організації профспілки була спрямована на здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав і інтересів членів профспілки та консолідації зусиль профспілкових організацій в справі реалізації конституційного права працівників на гідну працю.

  Так,  організація профспілки підтримувала заходи і дії ЦК галузевої профспілки щодо захисту прав працівників освіти, рівня заробітної плати, рівня доплати за престижність педагогічної праці, виконання ст. 57 Закону України «Про освіту», захисту умов праці педагогічного працівника (тижневе навантаження) та різних  непопулярних ініціатив Уряду та Міністерства освіти і науки України. Профкоми прийняли участь у зборі підписів для підтримки позиції ЦК галузевої профспілки щодо нового Закону України «Про освіту». Спілчани були  солідарні з діяльністю   Федерації Профспілок України щодо участі в підготовці нового проекту Трудового кодексу та недопущення внесення до нього антисоціальних статей.

Статтею 41 Кодексу законів про працю України (КЗпП) визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з керівником підприємства усіх форм власності (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, за умов одноразового грубого порушення трудових обов'язків. 
Керівник може називатися директором, генеральним директором, ректором, керуючим, головою правління, начальником тощо. Керівника звільняє з роботи сам власник підприємства (установи, організації, закладу) або орган, уповноважений управляти майном.
При вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
 

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року зобов’язано відділ освіти Ставищенської районної державної адміністрації Київської області внести запис до трудової книжки педагогічного працівника про перейменування з 1 квітня 1991 року посади старшої піонервожатої та з 10 серпня 1993 року посади організатора дитячих колективів на посаду педагога-організатора.

Суд прийняв зазначене рішення за результатами розгляду позову педагогічного працівника загальноосвітнього навчального закладу, яка була прийнята на посаду старшої піонервожатої в січні 1991 року, а в подальшому посаду старшої піонервожатої було перейменовано спочатку на посаду організатора дитячих колективів, а згодом з 2001 року на посаду педагога-організатора, але записи до трудової книжки про це не було зроблено. При цьому, її посадові обов'язки з часу прийняття її на роботу не змінювались, оскільки посадові обов'язки старшої піонервожатої, організатора дитячих колективів нічим не відрізнялись від посадових обов'язків педагога-організатора.