Право працівника на роботу за сумісництвом, тобто право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях передбачено статтею 21 Кодексу законів про працю України.
Питання щодо роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 р. за № 76.
Згідно із зазначеними нормативними актами тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.
На працівників, які працюють за сумісництвом, у повному обсязі поширюється законодавство про працю.
Відповідно до статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток.
Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підставою для надання працівникові гарантій, установлених статтею 119 КЗпП, є повістка військового комісаріату (оригінал або копія, засвідчена належним чином військовим комісаріатом або за основним місцем роботи працівника).
Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 105.
Цим Порядком визначено механізм виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». Жодних застережень щодо виплати компенсацій працівникам лише за основним місцем роботи Порядком не передбачено.
Виходячи з цього, працівник, який працює за сумісництвом, у разі призову на військову службу під час мобілізації має право на збереження місця роботи, посади та середнього заробітку, який підлягає компенсації з державного бюджету.
Юридичний відділ ЦК Профспілки
| 
