Законом України від 28.12.2014 № 77-VIII викладено у новій редакції Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та визнано таким, що втратив чинність, Закон України від 18.01.2001 № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

 Закон № 1105-XIV у новій редакції має назву «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (набув чинності з 1 січня 2015 року) та визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я.

 Фактично у цьому Законі об’єднані положення двох попередніх законів та регламентовано такі види соціального страхування: 

– у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; 
– від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; 
– медичне.

 Згідно із статтею 19 Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члені їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. 

 Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

 Законом визначено поняття страхового стажу, яким є період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

  Мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (ст. 1 до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI). З урахуванням мінімального розміру заробітної плати 1218 грн. (станом на 1.01.2015) та розміру внеску 40,36% (3,6% – для працівника, 36,76% – для роботодавця) мінімальний страховий внесок становитиме 491,58 грн. 

 Статтею 8 Закону № 2464 передбачено, якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника. 

 Умовою застосування зазначеної норми є перебування найманого працівника у трудових відносинах повний календарний місяць (лист ДФС України від 14.02.2015 № 4979/7/99-99-17-03-01-17).

 Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

 Страховий стаж обчислюється в місяцях за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

 Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків менша, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу за спеціальною формулою, визначеною ч. 3 ст. 21 Закону.

 До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» № 2240-III (до 01.01.2001).

 Законом встановлено обмеження розміру матеріального забезпечення, якщо страховий стаж протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку становить менше шести місяців:

– допомога по тимчасовій непрацездатності – не вище за розмір мінімальної заробітної плати на місяць;
– допомога по вагітності та пологах – не вище двократного розміру мінімальної заробітної плати та не менше за розмір мінімальної заробітної плати на місяць.

 Нормами нового Закону змінено розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам залежно від страхового стажу:

• страховий стаж до 3 років – 50 відсотків середньої заробітної плати (було 60 %);

• від 3 до 5 років - 60 % (залишено без змін);

• від 5 до 8 років – 70% (було 80%);

• понад 8 років – 100% (залишено без змін).

У розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу допомога надається (норму залишено без змін): 

– застрахованим особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

– одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи;

– ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

– особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»;

– донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

За матеріалами ЦК Профспілки