Статтею 25 Закону «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР передбачено обставини, за яких працівникові обов’язково на його бажання надається відпустка без збереження зарплати, зокрема:

• матері або батьку, який виховує дітей без матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

• чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів;

• учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", – тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

• пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

• інвалідам I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

• особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;

• працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних – тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

• працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, – тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

• працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, – тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

• сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

• ветеранам праці – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

• працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, – тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

• працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, – тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини;

• працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.

За статтею 26 Закону № 504 за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження зарплати на термін, обумовлений угодою мiж працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не бiльш як 15 календарних днiв на рiк.

Для одержання вiдпустки за сімейними обставинами працiвник у заявi на iм’я роботодавця про надання такої вiдпустки має зазначити сiмейнi обставини, що спричинили потребу в такiй вiдпустцi.

Перелiк цих причин законодавством не встановлений, оскiльки їхня важливiсть залежить вiд конкретних обставин, що можуть скластися в життi того чи iншого працiвника. Рiшення надавати чи не надавати працiвниковi з тiєї чи іншої причини таку вiдпустку належить до компетенцiї роботодавця.

Важливими гарантіями при наданні відпусток без збереження заробітної плати, встановленими ст. 25 і 26 Закону № 504, є те, що на час їх надання за працівником зберігається його місце роботи (посада), а час перебування в таких відпустках зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 9 Закону).

Частиною 2 ст. 4 Закону № 504 передбачено, що колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Слід зазначити, що норма ч. 2 ст. 4 Закону № 504 не поширюється на відпустку за сімейними обставинами, так як такий вид відпустки визначений Законом та встановлена конкретна тривалість цієї відпустки. Встановлення інших видів неоплачених відпусток є порушенням законодавства про працю

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону № 504 оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

                                                                                                                                                                                          За матеріалами юридичного відділу ЦК Профспілки