Відповідно до ст. 76 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) і ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки", до щорічних додаткових відпусток належать відпустки:

за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці відповідно до Списку № 1;
за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 і працівникам із ненормованим робочим днем (ст. 8 Закону України "Про відпустки");
інші відпустки, передбачені законодавством.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання визначено окремими нормативно-правовими актами. Проте існують загальні правила їх надання. Основні правила для надання додаткових відпусток такі:

щорічні додаткові відпустки, передбачені статтями 7 і 8 Закону України "Про відпустки", надають понад тривалість основної відпустки за однією з підстав, обраною працівником. Однак працівникам, професії та посади яких позначені значком "*" у Списку № 1 і Списку № 2, щорічні додаткові відпустки надаються з декількох підстав;
додаткову відпустку за бажанням працівника надають окремо чи приєднують до основної відпустки;
право на додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи (як і на основну) виникає після 6 місяців безперервної роботи на підприємстві (а до його настання відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу);
щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах і за особливий характер праці роботодавець зобов'язаний надати працівникові протягом робочого року згідно із ч. 5 ст. 80 КЗпП;
щорічні додаткові відпустки (як і основні) дозволено переносити й ділити на частини;
за невикористані дні додаткової відпустки виплачують компенсацію під час звільнення, а також за бажанням працівника, якщо він відпочивав не менш ніж 24 к.дн. (за дні, що перевищують цю тривалість) із загальної тривалості щорічних відпусток (частини 1, 4 ст. 24 Закону України "Про відпустки").
До стажу, що надає право на щорічну додаткову відпустку, згідно із ч. 2 ст. 82 КЗпП і ч. 2 ст. 9 Закону України "Про відпустки" зараховують час:

фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш ніж половину тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади. Своєю чергою, не враховується час, необхідний для підготовки робочого місця до роботи, а також для завершення роботи;
щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці;
час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Очевидно, що до стажу для щорічних додаткових відпусток не враховують час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігали місце роботи (посаду) і зарплату повністю (окрім щорічних основної та додаткових відпусток) або частково. Тобто в разі обчислення стажу для додаткової відпустки не враховують, зокрема:

час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу тощо;
період тимчасової непрацездатності;
дні відпустки без збереження зарплати, передбаченої статтями 25, 26 Закону України "Про відпустки";
період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років (за медичним висновком – 6 років), а якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, – до досягнення дитиною 16-річного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги – до досягнення дитиною 18-річного віку;
інші періоди роботи, такі як: навчальна відпустка, відпустка на дітей, чорнобильська відпустка, курси підвищення кваліфікації, відрядження тощо.
Визначаючи кількість днів розрахункового періоду, з нього виключають не лише святкові та неробочі дні, а й робочі дні, протягом яких працівник не працював при скороченому робочому тижні (лист Мінпраці від 12.03.2007 р. № 66/06/186-07). Обчислення стажу для щорічної додаткової відпустки слід проводити в календарних днях, оскільки тривалість усіх видів відпусток згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про відпустки" визначають саме в календарних днях. На те, що стаж для відпусток слід розраховувати в календарних днях, указує й абз. 1 п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, у якому міститься алгоритм розрахунку відпускних.

Тому далі акцентуймо увагу на нюансах надання щорічних додаткових відпусток за шкідливі й важкі умови праці та за особливий характер праці. Адже стосовно них виникає найбільше запитань.

Щорічну додаткову відпустку за шкідливі та важкі умови праці надають згідно зі ст. 7 Закону України "Про відпустки" працівникам зі Списку № 1, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Максимальна її тривалість – 35 к.дн.

Особливості надання щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці визначені у Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженому наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. № 16. Основні правила, яких слід дотримуватися роботодавцям, що надають своїм працівникам щорічні додаткові відпустки за Списком № 1:

для визначення тривалості додаткової відпустки необхідно провести атестацію робочого місця працівника (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про відпустки"). Її здійснюють згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442, а під час визначення права на додаткову відпустку та її тривалості керуються наказом МОЗ України, Мінпраці України "Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів" від 31.12.1997 р. № 383/55;
конкретну тривалість додаткової відпустки визначають у колективному чи трудовому договорі залежно від фактичної зайнятості працівника у шкідливих і важких умовах (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про відпустки");
якщо тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість відпустки зі Списку № 1, її може бути подовжено на кількість днів різниці за рахунок власних коштів підприємства (абз. 2 п. 4 Порядку № 16-1). Оплата додаткових відпусток (понад тривалість, передбачену законодавством), наданих згідно з колективним договором, належить до фонду додаткової зарплати (пп. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Держкомстатом України від 13.01.2004 р. № 5);
роботодавець має вести облік робочого часу за кожним із видів шкідливих і важких робіт. У разі якщо працівники трудилися в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надають додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу роботи здійснюють окремо (п. 8 Порядку № 16-1);
додаткову відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу (п. 9 Порядку № 16-1).
Щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці надають окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах й умовах підвищеного ризику для здоров'я, наведеним у Списку № 2 (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки"). Максимальна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 – 35 к.дн. А її конкретну тривалість установлюють у колективному чи трудовому договорі залежно від зайнятості працівника в таких умовах.

Особливості надання такої відпустки визначені Порядком застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. № 16. Вони аналогічні тим, які встановлено для "шкідливих" відпусток. Відмінність полягає лише в одному нюансі: атестацію робочого місця для визначення права на "особливу" відпустку проводити не потрібно.

Це один із видів відпустки за особливий характер праці, яку надають працівникам із ненормованим робочим днем. Максимальна її тривалість – 7 к.дн., а список посад, робіт та професій із таким режимом роботи визначають колективним (трудовим) договором (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки").

Особливості надання додаткової відпустки за ненормований робочий день визначено в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10.10.1997 р. № 7 (далі – Рекомендації № 7).

Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій та посад або трудовим договором (п. 2 та п. 7 Рекомендацій № 7). Своєю чергою, додаткову відпустку за ненормований робочий день надають пропорційно часу, відпрацьованому на роботі (посаді), що надає право на цю відпустку.
 

      За матеріалами сайту Київської обласної організації профспілки