За загальним правилом, встановленим статтею 71 КЗпП України, робота у вихідні дні забороняється.

Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначені, зокрема, в ч. 2 ст. 71 КЗпП України:

– для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій,  епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

– для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

– для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

– для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до положень статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.

При невиплаті працівнику компенсації за роботу у вихідний день (у грошовій формі в подвійному розмірі) або ненадання іншого дня відпочинку та при невиплаті звільненому працівнику з вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації з роботодавця підлягають стягненню компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини зарплати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішені трудових спорів такої категорії суди встановлюють факт невиконання роботи у вихідний день, з’ясовують наявність домовленостей між сторонами щодо виплати компенсації наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі, зокрема, чи звертався працівник до роботодавця про надання відповідної компенсації, та підстави її невиплати, а також наявність провини роботодавця в затримці розрахунку при звільненні.

У разі задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 7 грудня 2016 року у справі  про стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні, компенсації за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку.